Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Диво Запоріжжя
15.12.2020, 21:01
загрузка...

текст

Небагато у світі храмів, про які написано романи. Нотр-Дам у Франції - про нього «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго. Софія Київська, про яку написав роман «Диво» Павло Загребельний. І є в Україні ще один храм, описаний у романі - у «Соборі» Олеся Гончара. То Троїцький собор у місті Новомосковську Дніпропетровської області, колишній Самарі. Хоч автор прямо його не називає і собор у романі -узагальнений образ, ми однак упізнаємо в описах, в історії будівництва саме козацький Троїцький собор, шедевр українського бароко. Історія його спорудження, яку записав Дмитро Яворницький, схожа на легенду. Було це в 1773 році, коли Запорозьку Січ ось-ось мали зруйнувати. У Самарі стояла старенька церковиця, і козаки задумали збудувати нову. Зібрали раду, знайшли майстра - Якима Погребняка. Був він із себе непоказний, і старшина засумнівалася:

- Чи ж ти зумієш збудувати Божий храм?

А будувати козаки надумали неабияк: без жодного цвяха! Бо негоже, міркували вони, у храмі Спасителя, розп'ятого на хресті, забивати цвяхи в дерево.

- Збудую, чому ні. Мені не вперше, - відповів Яким По-гребняк. Та й намалював просто на стежці в саду, де вони зібралися, гарну п'ятиглаву церкву. Потім додав:

- Збудував би й більшу, з дев'ятьма верхами. Намалював дев'ятиглаву, і так та церква всім сподобалася, що сказали ставити її. Навезли дерева, заклали підвалини.

Тільки цього разу засумнівався сам майстер. Дерев'яної церкви на дев'ять бань не було ніде в Україні. Як її вивести, як зібрати все докупи, щоб кроква до крокви, щоб міцно, надійно було? Злякався майстер, навіть заховався у плавнях. Лежить у комишах, а на обрії видніє Самарський Миколаївський монастир, немов вабить до себе. Помолився майстер Яким до святого Миколи Чудотворця. І тоді приснився йому собор. Прокинувшись, майстер зробив маленьку церкву зі стебел комишу. Усе в ній добре вдалося, і він, уже впевнений у собі, вернувся на будову. Комишевий макет потім довго зберігався в соборі, аж врешті розсипався на порохню. А собор стоїть. Майстер справді обійшовся без цвяхів: колоди скріплено дерев'яними кілочками або взято «в замок», тобто врізано одна в одну. І так їх міцно скріплено, що не бояться ні бур, ні землетрусів. Одного разу ураган позривав у місті дахи, повивергав дуби з корінням, а соборові - хоч би що!

Стоїть собор! Його називають дивом на все Запоріжжя, його копіюють, будуючи інші церкви. Раз побачений, він западав у душу назавжди, причаровував стрункістю, гармонією ліній, легкістю, красою. Та чи є в ньому ще інший чар? Може, справді, «в отому гроні соборних бань живе горда, нев'януча душа цього степу? Живе його задума-мрія, дух народу, його естетичний ідеал...». Про це ви неодмінно прочитаєте в романі «Собор» Олеся Гончара. Тоді збагнете, чим є цей храм для України. У час, коли стирали козацькі назви міст, прекрасний собор нагадував про велич наших будівничих, про мужність і непокору, про дорогу, жадану волю!

переказ

Небагато у світі храмів, про які написано романи. Про НотрДам у Франції Віктор Гюго написав «Собор Паризької Богоматері»; Софію Київську відбито в романі «Диво» Павла Загребельного. Роман про храм «Собор» створив Олесь Гончар. Ідеться про Троїцький собор у місті Новомосковську Дніпропетровської області, колишній Самарі. Автор прямо не називає храм і він є узагальненим образом, проте неважко впізнати в описах, розповіді про історію будівництва саме козацький Троїцький собор, шедевр українського бароко.

Історію його спорудження записав Дмитро Яворницький, і схожа вона на легенду. Було це 1773 року, коли Запорозьку Січ ось‑ось мали зруйнувати. Тоді в Самарі стояла старенька церковиця, і козаки порадилися й вирішили збудувати нову. Знайшли і майстра — Якима Погребняка. Непоказний був майстер, і старшина козацька засумнівалася, чи зуміє він збудувати храм Божий, бо задум козацький був неабиякий: без жодного цвяха! Вони вирішили, що не годиться у храмі Спасителя, розп’ятого на хресті, забивати цвяхи в дерево.

Проте майстер запевнив, що збудує, бо йому не вперше, і для переконливості намалював просто на землі гарну п’ятиглаву церкву. Потім додав, що міг би збудувати й більшу — з дев’ятьма банями, і намалював дев’ятиглаву. І так та церква стала всім до вподоби, що постановили зводити її.

Навезли дерева, заклали фундамент. Тільки цього разу сумніви взяли самого майстра. Дерев’яної церкви на дев’ять бань до того не було в Україні. Як її спорудити, як зібрати все докупи, щоб міцно, щоб надійно було? Злякався майстер, навіть заховався в комишах. Лежить, дивиться в небо та бачить Самарський Миколаївський монастир, який немов вабить до себе. Помолився Яким святому Миколі Чудотворцю, і тоді наснився йому собор. Прокинувшись, майстер зробив побачену церкву з комишу. І маленька церква йому добре вдалася. Тоді він, уже впевнений у собі, повернувся до будівництва. А комишевий макет потім довго зберігався в соборі, поки не розсипався на порохню.

А дев’ятибанний собор стоїть. Майстер і справді побудував його без цвяхів, скріплюючи колоди дерев’яними кілочками або беручи «в замок», тобто врізаючи одна в одну. І так їх міцно й майстерно скріплено, що не страшні споруді ані буревії, ані землетруси. Одного разу ураган позривав у місті дахи, навіть дуби повиривав із корінням, а соборові — хоч би що!

Стоїть собор — диво на все Запоріжжя! Тепер його копіюють, будують інші церкви. Хто його раз побачить, назавжди запам’ятає, бо причаровує храм гармонією ліній, легкістю, красою. Та, може, чари в іншому? Може, справді, в гроні його бань живе горда душа запорізького степу, його задума‑мрія, дух народу? Прочитайте роман «Собор» Олеся Гончара, тоді дізнаєтесь, яке значення має цей храм для всієї України. Навіть коли зникла козацька назва міста, дивовижний собор нагадував про велич українських майстрів, про козацьку мужність, про волю!

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 294 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar