Запитання-Відповіді

Поярмаркувавши, Пилип заїхав до кума. Виїхав од кума пополудні, днина стояла гарна, коненята бігли дружно, під полозками скрипів сніг, і Пилип замугикав пісеньку. Над дорогою з крякотом тягли ворони, Пилип не звернув на те уваги, а даремно: невдовзі в повітрі закружляли білі джмелі, а далі розгулялася справжня віхола. Дорогу замітало, коні вже біли тюпака, а далі перейшли на ходу. Раптом захропли, рвонули вбік, і, ледве не черкнувши саньми, проминули обкидану снігом білу постать. Вона ледь посувалася, нахилившись уперед, на грудях у неї випинався якийсь клунок. Пилип оглянувся раз, вдруге. Кого це, подумав, погнало проти ночі. Постать ніби жіноча. Це ж куди вона… Примете снігом на дорозі.
Пилип тпрукнув на коні. Постать порівнялася з саньми.
-Хто ти є? – гукнув. - Жива душа чи привид? Куди проти ночі? Сідай вже.
Постать хилитнулась і сіла на краєчок саней. Обличчя закутане хусткою по самі очі, не розібрати – стара жінка чи молода, за кожушиною вузлик. Щойно коні зрушили з місця, вузлик пискнув. І щось пискнуло в Пилипа в грудях.
-Як же ти з дитиною… Хто тебе пустив у зимню дорогу… Ех, люди, - і вдарив по конях. – Куди тобі?
-Не знаю…
Голос кволий і, здається, молодий.
-То ти, Господи, сирота чи покритка?
Почувся тихий схлип. Пилип повернув до свого хутора. Він лісникує у пана Дудочки. Пилип Гак – з козаків, але пан заповзявся перевести його в кріпаки, тис, гнув, але в Гака є папір на козацтво, і панові не вдалося його виманити. Тоді він найняв Пилипа в побережники, і Пилип погодився. Пан йому не платить і вважає його кріпаком, а Пилип вважає себе вольним чоловіком, козаком. Кожен сподівається, що перекабатить на своє, так і живуть.
Коні вперлися у ворота. Пилип скочив із саней, одчинив ворота і завів коні у двір.
-Ходім, небого, до хати, - покликав жінку.
Та повільно підвелася. Пилип одімкнув двері. Жив сам, дружина, привівши дитину, дівчинку, яка одразу померла, теж покинула цей світ.
Завів несподівану гостю до хати, мовив:
-Роздягайся і лізь з дитям на піч. Там тепло, я топив. А я попораю коні, - роздмухав під комином жар, запалив каганчика й подався надвір.
Коли повернувся, молодиця стояла посеред хати. Сніг на хустці почав обтавати, обличчя молодиці видавалося в сяючому німбі обличчям Богоматері, аж Пилипа струснуло. Й було це обличчя молоденьким-молоденьким, сливе дівочим.
-Чого стоїш стовпом посеред хати? – майже гримнув Пилип з якоїсь досади. – Хочеш дитя застудити? – (Воно кричало). – Хто в тебе – дівка, козак? Як звати?
-Хлопчик. Івась.
-А тебе? – допоміг скинути кожуха.
-Катерина.
Сповадивши молодицю на піч, одчинив скриню, перекинув одну шматину, другу, нарешті в його руках опинилася сорочка покійної Варки. Взяв ножа, брейонув уподовж од пазухи, нарізав і роздер упоперек, покраяв на чотири частини. Зжужмав і кинув на піч.
-Візьми перепеленай маля. Шмаття чисте.
Узяв під припічком горня, налив у нього молока, присунув до вогню. Коли молоко зашипіло, почало підніматися, ухопив горня ганчіркою. Налив у велику полив’яну чашку, відбатував скибку паляниці, став на ослінець біля лежанки, поставив чашку на край печі.
-Випий від застуди. Та й… хліба з’їж. Це треба для дитини.
Молодиця щось замуркотіла, й він гримнув:
-Я тут хазяїн.
Устав Пилип рано, затемна, попорав коні, корову та вівці, підпалив у печі, приставив до вогню куліш. Молодиця на печі ворушилася, але не спускалася. Пилип розтлумачив собі це так: боїться, щоб її поміч він не потрактував так, що хоче залишитися надовше.
Як задніло, Пилип накраяв хліба, розлив у миски куліш, покликав Катерину. Молодиця злізла, умилася з цебра над відром, утерлася рукавом, сіла до столу. Аж тепер Пилип роздивився, яка вона молодесенька і яка гарна. Неначе зійшла з ікони. Личко маленьке, брівки смоляні, підборіддя і носик ну тобі вирізані досконалим майстром, отим, що ложки робить. З’їла з десяток ложок і ложку поклала. Дивилася у вікно. Пилипові стало невимовно її шкода, аж притиснуло серце.
-Як я тямкую, Катерино, тобі в світі йти нікуди. Хіба що на церковну паперть… Замерзнеш десь під тином. Дитяти шкода. Що ж, доживете в мене до весни, на той час, може, об’явиться той… Хто він?
-Москаль.
-Фью-і-ть, - свиснув Пилип і злякався гріха: свиснув у хаті. – Пиши – пропало. Живіть, стерегтимете хату, бо я все по лісах та байраках…
…Так і залишилися Катерина з Івасем у Пилиповій хаті. Пилип поліз на горище, знайшов там лозову колиску, яку був змайстрував для дочки, котра в ній майже не гойдалася, й почепив до тряму. Все ніби вимушено – мовляв, нікуди подітись. Він взагалі був понурий, мовчакуватий, відлякував людей острішками брів, твердим поглядом, важким підборіддям, і сам крутоплечий, міцний, зросту невисокого, але чомусь здавалось, що дивиться на тебе згори. Йому було під п’ятдесят.
Зранку Пилип прямкував до лісу. Вертався увечері, іноді приносив лисицю або зайця, які трапили в сильця, іноді – одібрану в лісокрада пилку або сокиру. Катерина вставала засвіта, топила піч, порала хату. Івась дивився на неї з висоти – з колиски.
Повінчалися за три села звідти. Вінці над їхніми головами тримали попові наймит і наймичка, більше в церкві не було нікого. Вернулися додому під вечір, попорали худобу, сіли вечеряти. Таким було їхнє весілля.
Жили вони п’ять років. Пилип не кривдив Катерину, намагався перебрати на себе більшу частину її роботи, навіть купав з нею у вербових ночвах Івася. Й Івась звик до його кущистих брів, великого носа, часто хапав його ручкою, регочучи.
Але коли в людський слід ступить недоля, вона йтиме й доганятиме, поки не зживе зі світу. Ранньої осені Катерина бігла через став, вломилася на тонкому льоду, було їй по груди, вона таки вибралася на берег, але застудилася й за два тижні померла. Тяжко зажурився Пилип. Проте сумував недовго, за два місяці його знайшли в лісі з проломленою головою – звичайна смерть багатьох побережників.
Пан забрав Пилипову землю і хату, а Івася оддав у підпасичі. А звідти, про всяк випадок, бо ще виросте і розкаже про панську правду, – в москалі. Іван вернувся, коли вже настала воля, й осівся в селі. Був він чоловіком простим, доброзичливим, стражденним (За Ю.Мушкетиком; 942 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. Обкидану снігом жінку Пилип зустрів на шляху,
а) повертаючись з церкви;
б) повертаючись з управи;
в) повертаючись з панського маєтку;
г) повертаючись з ярмарку.
2. В Пилипа щось пискнуло в грудях, коли
а) він побачив, що жінка змерзла та голодна;
б) він побачив, що жінка молода і вродлива;
в) пискнув вузлик в жінки під кожушиною;
г) коли жінка розповіла, що їй нікуди подітись.
3. Пилип лісникував
а) у пана Енгельгардта;
б) у пана Польського;
в) у пана Курочки;
г) у пана Дудочки.
4. Прізвище Пилипа було
а) Сак;
б) Гак;
в) Рак;
г) Приймак.
5. Значення слова побережник таке:
а) той, хто живе на березі річки;
б) той, що перевозить людей через річку;
в) той, що береже річку;
г) лісовий сторож.
6. Пилип був
а) молодим неодруженим парубком;
б) самотнім молодим сиротою;
в) літнім удівцем;
г) старим дідом, що пережив усю свою родину.
7. Несподівану гостю та її дитину звали
а) Катерина, Івась;
б) Катерина, Василько;
в) Ганна, Івась;
г) Ганна, Марко.
8. Опрацьований текст немовби занурює нас у життя героїв
а) поеми Т.Шевченка «Наймичка»;
б) поеми Т.Шевченка «Катерина»;
в) поеми Т.Шевченка «Княжна»;
г) поеми Т.Шевченка «Марія».
9. Здавалось, що Пилип дивиться на всіх згори, тому що
а) він був дуже високий на зріст;
б) він був надзвичайно сильний;
в) він був незалежний і впевнений у собі;
г) він був понурий і мовчакуватий.
10. Трагічну загибель героїні автор тексту пояснює
а) її недолею;
б) її необережністю;
в) її недбалістю;
г) її слабким здоров’ям.
11. У понівеченій солдатчиною долі Катерининого сина автор вбачає вину
а) Катерини;
б) Пилипа;
в) пана;
г) батька москаля.
12. Подана в тексті історія нагадує такий Біблійний мотив:
а) загибель Лотової дружини;
б) порятунок немовляти Мойсея;
в) Святе Сімейство;
г) Успіння (смерть) Богородиці.

Стоїть явір над водою

...Вже десятий рік він у солдатчині, на пустельному березі Каспійського моря, з "височайшою” забороною писати й малювати. Але – "караюсь, мучуся, але не каюсь”.
Кругом скрута – немає паперу, щоб продовжити "захалявну книжечку”, нічим малювати... Єдина його відрада – підтримка друзів з України. Друзі допомагали вистояти, не втратити душевної рівноваги. Серед тих, хто не відцурався поета, хто нехтуючи категоричною забороною, підтримував його матеріально й морально, посилав теплі й зворушливі листи, був Семен Степанович Гулак-Артемовський.
І виливалось на папір із Шевченкового серця: "Благородніший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене!.. Ну, скажи по правді, чи єсть та великая душа на світі, окрім твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі...”
Чимало в їхніх долях спільного. Вони майже ровесники, земляки. Гулак народився 1813-го, на рік раніше від поета, не так уже й далеко від його рідної Кирилівки – в Городищі, біля Черкас. Давній їхній козацький рід виводився з селища Артемовська, а одного з предків за веселу одчайдушну вдачу прозвали "гулякою”. Від того й пішло подвійне родинне прізвище Гулаків-Артемовських.
Серед мальовничої природи, серед ланів широкополих промайнули дитячі роки і Шевченка, і Гулака.
Шевченко, слухаючи діда, кобзарів, сам гарно співав, і голос він мав гарний, але справжнє покликання мав до малювання, та й потяг до віршування прокинувся в нього рано. Гулака природа обдарувала надзвичайної краси голосом. З одинадцяти років він, наслідуючи сімейну традицію, навчався у Київському духовному училищі. Тут дзвінкий та чистий дискант юнака привернув увагу начальства, і Семена зарахували хористом Софійського собору. Із запалом вивчав Гулак творчість хорових майстрів Березовського, Бортнянського, Веделя. Пізніше, у зв’язку з мутацією голосу, юнака виключили з хору, а заразом і з духовного училища. Проте через деякий час він, завдяки винятковій музичній обдарованості, опинився у складі хору Михайлівського монастиря. Тут розвинувся у нього чудового тембру і широкого діапазону баритон. А щоб завершити свою освіту, Семен закінчив Київську духовну семінарію.
У червні 1838 року в Києві перебував російський композитор, тодішній капельмейстер придворної співацької капели Михайло Глинка. В Україну він приїхав у пошуках гарних голосів для капели. Під час богослужіння у Михайлівському монастирі Глинка почув чудовий, рідкісної краси й сили баритон, що виконував соло. Співав Семен Гулак-Артемовський, а йшов юнакові двадцять п’ятий рік.
Михайло Глинка запросив Гулака до Петербурга, пообіцявши виховати з нього професійного оперного співака. І справді, він навчав Семена з неабиякою відданістю. Визначний вокальний педагог Глинка прищеплював Гулакові виконавську культуру, керував його музичною освітою. Композитор увів Семена у коло визначних діячів культури, серед яких були Карл Брюллов, Іван Айвазовський, Нестір Кукольник.
Турботами того ж таки Карла Брюллова, Василя Жуковського, Євгена Гребінки Шевченка 1838 року було викуплено з кріпацтва.
У Санкт-Петербурзі Шевченко і Гулак не могли не зустрітись. Вони – люди одних переконань, уподобань, були отчені спільними друзями. Можливо, вони познайомились на котромусь із музичних вечорів у Глинки, де бував Брюллов, на той час учитель Шевченка. А може, зустрілися в Гребінки, де збирався гурт земляків.
Вже перший прилюдний виступ Семена Гулака-Артемовського "був блискучим”, як писав співак у листі до свого дядька, поета-байкаря Петра Гулака-Артемовського. На зібрані з концерту гроші співак 1839 року виїхав на навчання до Парижа. Закордонний дебют Семена відбувся на сцені флорентійської опери 1841 р. Повернувшись до Росії, Гулак співає в оперній трупі в Петербурзі.
З кожним роком репертуар співака збагачується. Йому підвладні найскладніші партії: Командор в опері "Дон-Жуан” Моцарта, Яго в опері "Отелло” Верді, Фігаро в "Севільському цирульнику” Россіні. Загалом Семен Гулак-Артемовський співав понад 50 провідних оперних партій. Крім того, виступав у концертах, а задля відпочинку робив художні мініатюри із слонової кістки та малював.
Інакше склалась доля Шевченка. Перша його книжка, як писав І.Франко, "...відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову”.
...У пеклі аральської пустелі Шевченко часто згадував Гулака. "Мій єдиний друже Семене”, "брате мій”, "любий Семене” – так звертався змучений невільник до Гулака в листах. 27 березня 1858 року Тарас Григорович прибув у Петербург, зупинився у Лазаревського, а наступного ж дня надвечір записав у щоденнику, що зустрів "задушевного друга Семена Артемовського”.
Часто Гулак і Шевченко удвох захоплено співали народні пісні, що нагадували їм рідну Україну. Співали й пісню, яку написав сам Гулак на текст відомої народної пісні. Чи ж не гірка Шевченкова доля навіяла цю пісню Гулакові?
Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака недоленька,
Козак зажурився...
Не хилися, явороньку,
Ще ти зелененький,
Не журися, козаченьку:
Ти ще молоденький...
У серпні 1860 року пісня вийшла окремим виданням. На титульному аркуші зазначалося: "Музыку посвящает Т.Г.Шевченко С.Артемовский”. Поза всяким сумнівом, пісня справила на Шевченка глибоке враження. У поезії "Над дніпровою сагою”. Написаною того ж року, з’являється образ явора:
Над дніпровою сагою
Стоїть явір над водою...
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той, зажурився...
Зворушлива дружба Шевченка й Гулака тривала до останніх днів поетового життя. Передчуваючи недобре, у 1861 році Шевченко саме Гулакові передав на збереження найдорожче: написані після повернення із заслання вірші, картини і листи. А на присвяченому пам’яті поета концерті Гулак, що тяжко переживав втрату земляка й друга, співав "Стоїть явір над водою”.
Семен Гулак-Артемовський помер 1873 року, проживши 60 літ. Оперну сцену він залишив 1865 року, прослуживши в театрі майже 25 літ. Останні роки співак прожив у Москві. Багато читав, цікавився новинками науки, розвитком природознавства і медицини. І це не випадково, адже Гулак був всебічно обдарованою людиною. До речі, зберігся розроблений ним проект петербурзького водогону.
Та вічним пам’ятником Гулакові-Артемовському залишиться написана ним у розквіті таланту перша українська опера "Запорожець за Дунаєм”. Цей лірико-комедійний твір сповнений глибокого патріотизму і народності, тут показано і прагнення українців до волі, і благородство й хоробрість українського народу. Гулак створив яскравий образ добродушного й веселого Івана Карася, душа якого сповнена глибокого патріотизму. Гулак був першим виконавцем партії Карася і першим режисером-постановником опери. Сценічна біографія опери позначена блискучим виконанням провідних партій корифеями українського театру – Марією Заньковецькою, Миколою Садовським, Марком Кропивницьким, Панасом Саксаганським. Пізніше славу опери примножили видатні співаки Оксана Петрусенко та Іван Козловський (За Т.Золозовою; 970 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. Слова "караюсь, мучусь, але не каюсь” належать
а) Тарасу Шевченкові;
б) Іванові Франку;
в) Лесі Українці;
г) Семену Гулаку-Артемовському.
2. Семен Гулак-Артемовський народився
а) в Кирилівці;
б) в Городищі;
в) в Харкові;
г) в Києві.
3. Навчаючись у Київському духовному училищі, Семен Гулак-Артемовський був
а) хористом Софійського собору;
б) хористом Успенського собору;
в) хористом Андріївського собору;
г) хористом Михайлівського монастиря.
4. У Семена Гулака-Артемовського був
а) тенор;
б) баритон;
в) бас;
г) баритональний бас.
5. Коли Михайло Глинка запросив Гулака до Петербурга, тому йшов
а) шістнадцятий рік;
б) двадцятий рік;
в) двадцять другий рік;
г) двадцять п’ятий рік.
6. Поет-байкар Петро Гулак-Артемовський доводився співакові
а) братом;
б) батьком;
в) дядьком;
г) дідом.
7. Закордонний дебют Семена Гулака-Артемовського відбувся на сцені
а) Паризької опери;
б) Віденської опери;
в) Міланської опери;
г) Флорентійської опери.
8. Загалом Семен Гулак-Артемовський співав
а) понад 20 провідних оперних партій;
б) понад 25 провідних оперних партій;
в) понад 30 провідних оперних партій;
г) понад 50 провідних оперних партій.
9. Шевченкова книжка "Кобзар” "...відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води...” Ці слова належать
а) Михайлові Драгоманову;
б) Івану Франкові;
в) Михайлу Грушевському;
г) Лесі Українці.
10. Пам’ятником Семену Гулаку-Артемовському залишилась опера
а) "Наталка Полтавка”;
б) "Москаль-чарівник”;
в) "Запорожець за Дунаєм”;
г) "Тарас Бульба”.
11. Головним героєм опери Семена Гулака-Артемовського є
а) Тарас Бульба;
б) Іван Карась;
в) Іван Гонта;
г) Максим Залізняк.
12. Пісню "Стоїть явір над водою” Семен Гулак-Артемовський присвятив
а) Тарасові Шевченку;
б) Михайлові Глинці;
в) Василю Жуковському;
г) Євгену Гребінці.

Золотий фонд драматургії

Захоплення Михайла Старицького театром виникло ще тоді, коли він, хлопчик-гімназист, уперше побачив «Наталку Полтавку» у виконанні полтавської аматорської трупи. У студентські роки любов до сцени зміцніла, бо тепер він був уже не глядачем, а актором – сам грав у п»єсах, поставлених університетським драматичним гуртком. А після того, як Михайло Старицький та Микола Лисенко написали для самодіяльної трупи п’єсу-оперету «Чорноморці», і сам Михайло Петрович спробував поставити її на сцені, любов до театру перетворилась на пристрасть, потребу життя.
Драматургічна діяльність Михайла Петровича Старицького тривала протягом чотирьох десятиріч. Як свідчить сам письменник в одному з листів, за цей час він написав 35 п’єс – із них 10 самостійних, власних. Щоправда, в іншому листі, написаному через чотири роки, число своїх оригінальних драматичних творів Старицький збільшує до 16, а загальну їх кількість зводить до 30.
Чим же пояснити таку розбіжність? Справа в тім, що провести межу між переробками та оригінальними творами досить важко. Наприклад, такі п»єси, як «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та «Маруся Богуславка» можна віднести як до переробок, так і до оригінальних, бо написані вони на сюжети народних пісень, які вже використовувались іншими драматургами, проте написані так, як ніхто до Старицького не писав.
На сьогодні нам відомо 32 драматичних твори Старицького – оригінальних і переробок, завершених і незавершених.
Аналіз творів драматурга свідчить, що Старицький започаткував в українській літературі свій напрямок. Найголовнішою ознакою цього напрямку сучасники Старицького вважали етнографізм. На жаль, і сьогодні дехто висловлює думку, що етнографічні елементи, яких у п’єсах Старицького чимало, знижують естетичну вартість творів, що народні співи, танці, звичаї як речі шаблонні зовсім не потрібні сучасному глядачеві.
Проте етнографізм не перешкоджав письменникові бути реалістом, показуючи правду життя. Його увага до етнографії була засобом вияву співчуття та симпатії до простого люду. Через народну пісню, силу впливу якої він добре знав, Старицький намагався торкнутися найтонших струн людської душі. Академік Олександр Білецький мав рацію, коли назвав Старицького творцем напрямку «етнографічного реалізму».
Часом етнографізм відігравав роль рятівника п»єси. В умовах жорстокої цензури та переслідувань українського слова драматург за великою кількістю пісень і танців вправно приховував головну, часто «крамольну» думку.
Починав свою драматургічну діяльність Михайло Петрович з переробок. Спочатку, мабуть, через відсутність письменницького досвіду і віри у власні сили. Пізніш, коли Старицький став театральним діячем, у нього вже не було ні відповідних умов для серйозної творчої роботи, ні часу. Переробляти, а точніше доробляти чужі п»єси, зробити їх сценічними, маючи достатній режисерський досвід, він міг і в умовах постійних мандрів.
Була ще одна причина працювати над переробками. Починаючи з 1863 року, тобто після Валуєвського указу, офіційно були заборонені переклади п’єс на українську мову. Переробки ж формально забороні не підлягали.
Серед переробок Старицького трапляються й такі, які підносили українську драматургію на вищий щабель. Це переробки прозових творів М.Гоголя «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок». Але найпопулярнішою була й залишається комедія «За двома зайцями», у якій всі герої невдалого з драматургічного погляду твору І.Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» зажили новим життям.
Про те, що п’єса І.Нечуя-Левицького несценічна, писала тогочасна критика. Старицький звернувся до цього твору 1883 року, коли вже був антрепренером української трупи. Він зрозумів, що п’єса про міщанство цілком могла б стати тим новим струменем, який освіжить тематичну одноманітність українського реперуару, де до цього часу переважали твори на сільську тематику. По дозвіл здійснити переробку п’єси письменник звернувся до І.Нечуя-Левицького, і той дав свою згоду.
Узявшись до роботи, Михайло Петрович за короткий час написав, по суті, нову п’єсу на відомий сюжет. Він дав творові нову назву – «Панська губа, та зубів нема», і саме під цією назвою комедія розпочала сценічне життя. Під цією ж назвою у супроводі іншої – «За двома зайцями» - комедію було надруковано 1890 року.
У порівнянні з п’єсою І.Нечуя-Левицького комедія М.Старицького була соціально зрілим викривальним твором. Замість переказу дотепного анекдоту про невдаху-цилюрника, який одночасно залицявся до двох дівчат і від обох отримав одкоша, Старицький показав духовну злиденність міщанського середовища. Цікаво, що один із рецензентів писав, як воронезькі міщани впізнавали на сцені себе, як бурхливо реагували на побачене, і зробив висновок, що під час вистави і в залі була «комедія в комедії, театр в театрі».
Героїв твору Старицького породжено соціальними умовами. Цилюрник Голохвостий, який вирішив уладнати свої матеріальні справи одруженням з недоумкуватою дочкою простодушного й довірливого купця Сірка, - хитрий і нахабний авантюрист. У «паліхмахтера» Голохвостого і мова – суржик забутої ним української і абияк засвоєної російської, пересипаної «учоними» іноземними словами. Проте, увійшовши в свою роль, він і сам починає вірити у власні вигадки. Самим собою Голохвостий стає наприкінці п’єси, коли його викрито. «Чого витріщились? Ну, банкрот так і банкрот! А ви думали, каби я був багатий, то пошов би до вашого смітника!!! Свинота необразована! Авжеж, мені тільки ваших денег і надо било! А вони заклали собі в голову, що я на їх дочок задивився. Антересно дуже!» Це слова нахаби, відвертого циніка.
Сповнена іскристого народного гумору, багата на цікаві ситуації, на тонко підмічені автором типи, комедія-переробка «За двома зайцями» міцно утвердилася в репертуарі українського театру. Тут повною мірою розкрилась майстерність драматурга М.Старицького. Дія розвивається невимушено й легко, у жвавому темпі, не відчувається жодної штучності й надуманості.
Першою оригінальною п’єсою сам М.Старицький вважав драму «Панське болото» (пізніше назву було змінено на «Не судилось»). Тема твору – стосунки між поміщиками й селянами, роль і місце інтелігенції в тогочасному суспільному житті. Із сучасників Михайла Петровича цю тему порушували прозаїки – І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б.Грінченко. У драматургії першим узявся за неї М.Старицький.
У драмі «Талан» йдеться про життя провінційних акторів, про їхню важку працю, безкінечні мандри, сутички з представниками влади, стосунки з глядачами. Головна героїня драми – Марія Іванівна Лучицька. Своє покликання вона сприймає як громадський обов’язок. «У праці художній ми повинні людям служити, цілком себе віддавати громаді», - говорить вона.
Драму «Талан» було присвячено Марії Заньковецькій, яка першою виконала роль Лучицької. Як стверджують сучасники, славетна актриса не любила грати цієї ролі, бо не хотіла грати «саму себе». Справді, Заньковецьку можна вважати прообразом Лучицької.
До оригінальних п’єс М.Старицького на історичну тему належать «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Остання ніч».
Чимало п’єс написав Михайло Петрович Старицький. Різні теми, різні герої захоплювали уяву цього митця. Та на першому плані завжди були правда, синівське почуття до народу. Жоден з його творів не позбавлений громадянського звучання (За О.Цибаньовою; 1000 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. Найпершу драматургічну спробу (оперету «Чорноморці») М.Старицький здійснив у співавторстві з
а) Марком Кропивницьким;
б) Миколою Садовським;
в) Миколою Лисенком;
г) Миколою Леонтовичем.
2. Драматургічна діяльність М.Старицького тривала
а) близько двадцяти років;
б) більше двадцяти п’яти років;
в) протягом сорока років;
г) близько п’ятдесяти років.
3. На сьогодні відомо
а) 12 драматичних творів М.Старицького;
б) 20 драматичних творів;
в) 32 драматичних твори;
г) 40 драматичних творів.
4. Творцем напрямку «етнографічного реалізму» назвав М.Старицького
а) Іван Франко;
б) Михайло Драгоманов;
в) Сергій Єфремов;
г) Олександр Білецький.
5. Слово етнографізм означає
а) походження народу;
б) властивість оцінювати явища крізь призму традицій і цінностей васного народу;
в) відображення народного побуту, звичаїв, обрядів без глибокого проникнення в їхню суть;
г) ставлення народу до національної мови.
6. Для М.Старицького етнографізм був
а) засобом увиразнення характерів персонажів;
б) засобом привернення уваги глядачів з простого люду;
в) засобом вияву співчуття та симпатії до простого люду;
г) засобом привернення уваги інтелігенції.
7. М.Старицький є автором драматичних переробок таких творів М.Гоголя, як
а) «Ревізор», «Мертві душі»;
б) «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок»;
в) «Страшна помста», «Вій»;
г) «Миргород», «Старосвітські поміщики».
8. Автором п’єси «На Кожум’яках», переробкою якої є твір М.Старицького «За двома зайцями», є
а) Іван Котляревський;
б) Іван Нечуй-Левицький;
в) Панас Мирний;
г) Іван Франко.
9. Сценічне життя комедія «За двома зайцями» розпочала під назвою
а) «Багатому щастя, а вбогому трясця»;
б) «Хвальби повні торби»;
в) «Панська губа, та зубів нема»;
г) «Казав пан, кожух дам».
10. Мовний суржик - це
а) слова, що вживаються жителями тієї чи іншої місцевості;
б) елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання мовних норм;
в) умовна мова декласованих елементів (злодіїв, жебраків);
г) відомі слова, які залежно від контексту можуть набувати нового значення.
11. Першою оригінальною п»єсою сам М.Старицький вважав
а) «Останню ніч»;
б) «Панське болото» («Не судилось»);
в) «Розбите серце»;
г) «Хрест життя».
12. Про життя провінційних акторів, їхню важку працю, безкінечні мандри, сутички з представниками влади йдеться у драмі
а) «Розбите серце»;
б) «Талан»;
в) «У темряві»;
г) «Не судилось».
13. Драму «Талан» було присвячено
а) Соломії Крушельницькій;
б) Марії Заньковецькій;
в) Марії Садовській-Барілотті;
г) Ганні Затиркевич-Карпинській.
14. На першому плані усіх п’єс М.Старицького завжди були
а) зображення народного побуту, звичаїв;
б) відтворення сильних, незламних характерів;
в) порушення проблем української інтелігенції;
г) правда, синівське почуття до народу.

Великомучениця Варвара

Церква завжди високо цінувала заслуги мучеників за віру, ставила їхнє життя за взірець. На відзначення тих, хто відзначився особливою мужністю, встановлено свята. День пам’яті Святої Великомучениці Варвари – 17 грудня.
Варвара народилася більш ніж півтори тисячі років тому у фінікійському місті Геліополі. Була вона вродлива, знатна, багата. Варварин батько Діоскор збудував для неї не дім, а високу башту, звідки дівчина могла бачити небо, море, ліси, поля, а от її не бачив ніхто, крім служниць. Самотній удівець Діоскор вважав, що прості люди не гідні бачити краси його єдиної доні, і оберігав Варвару як найкоштовніший свій скарб. Ізольована від людей дівчина милувалася з вікон своє башти красою Божого світу. І такою радістю сповнювало її те споглядання Божої краси, що почала вона розпитувати служниць, з чого світ почався і хто його створив.
"Боги твого батька, - відповідали служниці, - ті, що стоять у його кімнатах!” Варварин батько був ревним язичником і молився ідолам.
Та Варвара не повірила. "Тих богів створили людські руки”, - сказала вона сама собі і більше не розпитувала служниць.
Одного разу, коли Варвара, стоячи на високій вежі, вдивлялася у синє небо, світла радість сповнила її душу, і осягнула дівчина, що Всемогутній, Вічний і Добрий Бог створив красу і велич світу.
Занепокоївшись, що його єдина дочка може не вийти заміж, Діоскор дозволив Варварі виходити з башти і спілкуватися з людьми. Вирушаючи в далекі мандри, він наказав слугам збудувати в саду лазню на два вікна. Розпочалося будівництво.
Варвара ж, подружившись із християнками дівчатами, дізналася від них про Спасителя Ісуса Христа. Пізнавши християнське вчення, вона при першій же нагоді прийняла святе хрещення від приїжджого візантійського священика, який на її запрошення прийшов в дім під виглядом купця.
І день і ніч Варвара молилася, і, милуючись красою Божого світу, міркувала, що все в нім має славословити Бога. Тому спостерігши, що у стінах нової лазні будівничі пробивають два вікна, вона звеліла їм пробити третє на відзнаку Пресвятої Трійці, а в мармуровій купальні свого батька пальцем намалювала хрест, і зображення це чудесно відобразилось на камені.
Повернувшись з мандрів, Варварин батько розгнівався, побачивши в лазні третє вікно. Коли ж він побачив у своїй купальні хрест і почув палкі слова дочки про християнську віру, то схопив меча і хотів вкоротити їй віку. Варварі дивом вдалося втекти.
Коли батько переконався, що зламати доччиної святої віри не вдасться, він сам віддав Варвару до рук жорстокого правителя Мартіана, наполягаючи, щоб її судили як відступницю від батьківської віри.
Вражений красою дівчини Мартіан довго просив її відмовитися від віри в Христа. Та Варвара була непохитною. Правитель віддав її на муки.
В тому ж місті жила християнка на ім’я Іуліанія. Побачивши несхитність Варвари, вона й сама вирішила померти за Христа і почала благати Господа послати їй терпіння у стражданнях. Іуліанія вирішила приєднатися до Варвари.
Дівчину били воловими жилами, обпалювали свічками, шматували її ніжне тіло залізними кігтями. Тортури юна страдниця зносили із вражаючою мужністю. Натовп стостерігав муки дівчини і дивувався з її стійкості. Укріпившись у своєму бажанні постраждати за Христа, із словами "Я теж християнка” до Варвари наблизилась Іуліанія. Мартіан наказав катувати й її.
Уся скривавлена, лежала Варвара на земляній долівці в”язниці й молилась Божому Синові. І Він явився їй, і всі рани Варварині зцілились.
Коли уранці дівчина вийшла з темниці здорова і красива, Мартіан сказав їй: "Бачиш, дівчино, як швидко зцілили тебе наші боги!” "Не твої бездушні ідоли порятували мене, - відповіла Варвара, а Той Бог, за котрого страждаю”.
Знавіснілий від гніву управитель наказав стратити дівчину. Бути катом дочки викликався сам Діоскор. Він відрубав своїй дитині голову. Один з воїнів стратив Іуліанію.
Того ж дня Діоскор та Мартіан були покарані Господом – обидва загинули від блискавки під час грози, і не залишилося від них навіть кісток.
Мощі Святої Великомучениці Варвари було перенесено до Константинополя. Нині ж вони перебувають у Києві. Як потрапила ця священна реліквія на Русь-Україну? За переказами, грецька царівна Варвара, виходячи заміж за великого князя Святополка Ізяславовича, правнука Святого Володимира, привезла святі мощі із собою до Києва. Трапилось це 1108 року.
Мощі було покладено до Михайлівського Золотоверхого собору. Спочатку реліквія зберігалася в кипарисовій домовині. А 1694 року гетьман Іван Мазепа спеціально для останків Великомучениці подарував соборові срібний саркофаг, що був неперевершеним шедевром українського ювелірного мистецтва. Однак після подій під Полтавою російська монархія ніяк не могла змиритися, що мощі Варвари зберігаються в саркофазі, подарованому опальним гетьманом. Тому 1847 року саркофаг було замінено на інший.
Після варварського зруйнування Михайлівського Золотоверхого собору 1934 року мощі Святої Великомучениці Варвари було перенесено до Володимирського кафедрального собору.
У християнському світі Варвару шанують як заступницю простолюду, спасительку людей від наглої смерті, охоронницю вояків. Адже перед смертю вона молилася Богу, щоб усі, хто її поминає, не гинули від раптової смерті, щоб кожен встиг перед смертю покаятись і причаститися. Тому на іконах Святу Великомученицю Варвару часто зображують із Святою Чашею в руці.
Варвара є одним з найулюбленіших персонажів іконографів. Широко відомою є ікона "Великомучениці Варвара і Катерина” пензля Григорія Левицького. Ця православна ікона є оздобою Андріївської церкви в Києві. З-поміж католицьких ікон хочеться згадати славетну картину італійця Рафаеля "Сікстінська мадонна”. Зображені на нім Свята Варвара й папа Пій ХІІ у благоговінні схилилися перед Мадонною, яка несе світові Боже Немовля.
В Україні з іменем Варвари пов’язують чимало легенд. Одна з них стверджує, що Свята Варвара була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові. Тому в день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити, можна тільки вишивати. Беручись до вишивання, дівчати хрестилися і шепотіли: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила”.
У день Варвари обов’язково варили узвар, а інколи й кутю – "щоб хліб родив та садовина рясніла”. Намагалися примітити, яка цього дня погода, бо ж яка погода на Варвари, така буде й на Різдво. На Варвари повертає вже на весну, тому світловий день на хвилину довшає. Ось і виникло прислів’я: "Свята Варвара ночі урвала, а дня приточила” (З календ.; 945 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. День пам’яті Великомучениці Варвари відзначають
а) 4 грудня;
б) 13 грудня;
в) 17 грудня;
г) 23 лютого.
2. Варвара народилася
а) приблизно тисячу років тому;
б) більш ніж півтори тисячі років тому;
в) дві тисячі років тому;
г) дві з половиною тисячі років тому.
3. Батько поселив Варвару у високій башті, бо вважав, що
а) Варвара не має права вийти заміж і покинути батька;
б) Варвара не має права на посаг, тому не хотів, щоб вона вийшла заміж;
в) прості люди не гідні бачити краси його єдиної доні;
г) Варвара не зуміє пристосуватися і не вбережеться від біди.
4. Милуючись з вежі красою світу, Варвара замислювалась,
а) чому батько не відпускає її ближче до природи і до людей;
б) чому батько разом з нею не наближається до краси світу;
в) чому в неї немає таких же гарних, як усе навколо, подруг і друзів;
г) з чого світ почався і хто його створив.
5. Діоскор дозволив Варварі виходити з башти,
а) занепокоївшись, що його дочка може захворіти від самотності;
б) занепокоївшись, що його дочка нічого не навчиться;
в) занепокоївшись, що його єдина дочка може не вийти заміж;
г) занепокоївшись, що його дочка не має подруг.
6. Святе хрещення Варвара прийняла від
а) священика місцевої християнської церкви у катакомбах;
б) приїжджого візантійського священика;
в) батька Діоскора;
г) християнки Іуліанії.
7. Третє вікно на відзнаку Пресвятої Трійці Варвара звеліла пробити
а) у спальні;
б) у башті;
в) у лазні;
г) у купальні.
8. До рук жорстокого правителя Мартіана Варвара потрапила завдяки
а) батькові;
б) візантійському священикові;
в) Іуліанії;
г) служницям.
9. До Києва мощі Святої Варвари було перевезено
а) з Константинополя;
б) з Корсуня;
в) з Рима;
г) з Москви.
10. Відразу після перевезення (1181р.) мощі Варвари було покладено
а) у Софійському соборі;
б) в Ірининській церкві;
в) у Михайлівському Золотоверхому соборі;
г) у церкві Богородиці Пирогощі.
11. Свята Варвара є покровителькою
а) родинного вогнища, сім’ї;
б) материнства і дитинства;
в) худоби і господарства;
г) простолюду та всіх людей від наглої смерті.
12. Святу Варвару зображено на картині
а) "Джоконда” Леонардо да Вінчі;
б) "Сікстинська мадонна” Рафаеля;
в) "Перші християни на Русі” В.Пєрова;
г) "Сільський хресний хід на Пасху” І.Рєпіна.

Провина

Ця історія сталася шістдесят літ тому, коли Ганні йшов сімнадцятий рік, а дівоча душа в цьому віці, як порох: досить іскри найменшої, щоб вона вибухнула, ні з чим не рахуючись. Коли роль іскри тієї зіграв погляд молоденького німчика, який забрів знічев’я на вечорниці, де дівчата і підлітки-хлопці, незаважаючи на окупацію (молодість брала своє), вигуцикували польку, за відсутністю музики наспівуючи мелодію, а Ганна, того німчика побачивши, охнула внутрішньо та й усілася на пістолета, що лежав на виду у всіх на лаві.
Пістолета того приніс один із хлопців – шибайголів: вихором ввірвався до хати й наставив на тих, що танцювали:
-Хенде хох!
Дівчата, звісно, у вереск, а Ганна підскочила до підлітка та видерла із рук зброю:
-Тебе по голові дурній треба хохнути! – кинула пістолет на лаву. – Хочеш, щоб німці побачили?
І тут, наче тими словами наврочені, двері рипнули і на порозі вилупивсь живий-живісінький німець. Вилупився ще й привітався по-німецькому:
-Гутен абенд!
Всі так і обмерли. Ганна ж притьмом всілася на зброю, прикривши її від чужинецького ока.
Німчик був зовсім без зброї, мундирчик на ньому сидів, як на підліткові, який надумавсь погратися в солдатики. Він пошукав очима, де б його сісти, та й примостився поряд із Ганною (в Ганни душа скочила в п’яти). Дістав гармошку губну, перламутром розцяцьковану, дмухнув, наче пробуючи:
-Хопак? .. Вальс?..
-Вальс! – скомандувала Ганна: бракувало ще перед німцем ходити навприсядки.
-Я, я, вальс... Бітте.
Притулив гармошку до припухлих, мов у дитини, губів, і така мелодія полилась кімнатою, що й не захочеш, то затанцюєш. Дівчата спершу несміливо, а потім все сміливіше закружляли у вальсі, хлопці стояли насуплені. Ганна сиділа, як обварена.
Награвшись уволю, німець попрощався, з усіма ручкаючись. Хлопці подавали руки наче з примусу, дівчатам же німець явно сподобався і коли він пішов, стали його нахвалювати: бач, і серед німців є люди.
Колько, отой, що приніс пістолета, сказав, суворо насупивши брови:
-Я його наздожену і встрелю!
-Я тебе встрелю! – нагримала на нього Ганна. – Хочеш, щоб усе село перевішали? Ану, дай!
І хоч Колько, який, як тільки німець пішов, засунув пістолет за пояс, опирався, Ганна зброю таки відібрала: з дядьком могла б запросто справитись, не те, що із підлітком. По два снопи на вила нанизувала!
...Ганс почав навідуватись на вечорниці. Він все частіше позирав на Ганну і до танку її найчастіше запрошував, а танцював бісів німець, наче ногами ноти виписував!
А коли одного разу Ганс набився провести Ганну додому, то й сліпий здогадався б: Ганс у Ганну закохався. Без оглядки на те, що він – представник вищої раси і його фюрер спеціальним наказом заборонив своїм солдатам закохуватись у тубільних дівчат. Той фюрер не відав, що українські дівчата, які з колиски ростуть на піснях про кохання, вміють так причаровувати, що весь світ оддаси за один лише погляд з-під чорних брів.
Ганна ще довго впиралася ліктями Гансові в груди, коли він пробував її пригорнути. Та час, як кажуть, бере своє, і ось уже Ганна обмирає в обіймах Ганса, і земля розквітає під нею, і небо всміхається зорями, і можна задихнутися од щастя...
Проте раювати їм довелось недовго. Гітлер дізнався про їхнє кохання та, розлютившись, наказав запроторити Ганса на фронт, щоб він кров’ю спокутував тяжку провину. Сталін же тільки сказав, про те кохання довідавшись: "Абаждьом”, і те "абаждьом” пролунало набагато грізніше, аніж вереск біснуватого фюрера.
До приходу наших Ганна встигла народити дитинку: вилитий Ганс, тільки й того, що не говорив по-німецькому. Ганну заарештували одразу ж, од немовляти одірвавши, і вона протужила за сином впродовж десяти років, а ніде не спливають роки так повільно, і ніде так здоров’я не губиться, як у таборах за дротами колючими, особливо на Півночі.       Повернулася Ганна: жодного зуба і волосся геть сиве. Це в двадцять сім літ!
Васькові йшов саме одинадцятий рік. Перейшовши до четвертого класу, він навідріз відмовився ходити до школи, як баба його не вмовляла, бо хлопці там йому не давали життя, обзиваючи фріцом, а то й фашистом. Жоден учень не хотів сидіти за однією партою з Васьком, і він сидів сам, як зачумлений. Він не раз повертався додому в подертому одязі, заюшений кров’ю, бо кидався з кулаками на кожного, хто його обзивав.
Після кожної бійки, кожної важкої образи в дитячій душі сплескувалась ненависть до рідної матері. Васько не раз чув, як її обзивали лихими словами, а його, Васька, байстрюком, та ще й німецьким. І як під ним не загорілася подушка, коли серед ночі він змочував її сльозами пекучими!
Коли Ганна повернулася з таборів, Васько втік з дому. Перейняла його міліція – десь аж під Києвом.
Як вони жили, коли Ганнина мати, а Васькова мати померла, і вони лишилися удвох?
А отак: Ганна працювала в колгоспі, не вилазила з болота і грязі, заробляючи на злиденний шмат хліба. Все, що могла, віддавала вона синові, спокутуючи перед ним свою провину важку... За висловом вусатого батька народів, Ганна була тим гвинтиком, який мав крутитися в бездушній машині державній. Але вона дозволила собі порух людський, і не буде їй за це прощення до самого скону! А частка тієї провини важкої звалилася на її сина, і в очах Васька не було й іскри любові до матері.... хоча б співчуття... хоча б жалю, що ним жаліють навіть тварин...
На фермі Васько був за підмітайла та підчищайла, і з кожним днем пив усе більше. Лихий на весь світ, міг кулаком пригостити й матір. Ганна просила Бога, щоб син швидше оженився, може, хоч тоді душа його одтане... Василь таки й оженився, але й тут не по-людському: привів жінку із в’язниці.
Удвох із жінкою вони пропивали усе, що могли. Невістка обзивала свекруху німецькою підстилкою і не давала їй їсти. Якось Ганна, не втримавшись, пожалілась на неї сусідці – та почала соромити молодих на всю вулицю.
Отут Василь і підскочив до матері. Роздер їй рота і натовк тютюну, що вигріб з кишені:
-На!.. Жери! Коли ти вже подохнеш, курво німецька!
... Серед ночі, коли село заснуло, Ганна вирушила в останню дорогу. Місяць співчутливо світив перед нею, і зорі жалісливо зітхали до неї.
Зупинилася на високому березі.
-Господи, прийми мою душу!
Ступила у порожнечу, впала донизу. Вода прийняла її в своє лоно, зімкнулася намертво.
Настав ранок, вода стала прозорою й світлою. Урочисто сходило сонце (За А.Дімаровим; 990 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. З молоденьким німчиком Ганна познайомилась
а) на примусових роботах;
б) у німецькій комендатурі;
в) випадково на вулиці;
г) на вечорницях.
2. Ганні тоді йшов
а) п’ятнадцятий рік;
б) сімнадцятий рік;
в) вісімнадцятий рік;
г) двадцятий рік.
3. До танців молодий німчик грав
а) на скрипці;
б) на баяні;
в) на гармошці;
г) на губній гармошці.
4. За кохання до Ганни німця було
а) розстріляно;
б) відправлено на фронт;
в) відправлено до концтабору;
г) переведено служити до іншого окупованого села.
5. Ганну заарештували, відірвавши від
а) матері;
б) сестри;
в) подруг;
г) немовляти.
6. У концтаборі Ганна пробула
а) 5 років;
б) 8 років;
в) 10 років;
г) 20 років.
7. Коли Ганна повернулася, син Васько
а) перейшов до 10 класу;
б) перейшов до 8 класу;
в) перейшов до 6 класу;
г) перейшов до 4 класу.
8. Школу хлопець покинув через те, що
а) важко давалось навчання;
б) лінувався і байдикував;
в) над ним знущалися діти;
г) мріяв працювати в колгоспі.
9. До матері Васько відчував
а) любов і ніжність,
б) жаль і співчуття;
в) байдужість;
г) ненависть.
10. Ганну було тяжко покарано людьми за те, що
а) покохавши німця, вона зрадила свій народ;
б) вона народила дитину, не взявши з її батьком шлюб;
в) протягом 10 років її дитина була без матері;
г) не бажаючи бути бездумним гвинтиком, вона дозволила собі порух
душі.
11. Чашу материнських страждань переповнила
а) нескромність сусідки;
б) грубість невістки;
в) брутальність сина;
г) байдужість села.
12. Головна думка опрацьованого тексту -
а) засудження нерозважливості та необережності у виборі коханого;
б) схвалення поведінки сина, який не просив матір-зрадницю;
в) засудження людської жорстокості до любові та материнства;
г) застереження не суперечити усталеним поглядам на мораль.

Федір Кричевський

У репродукціях цю картину бачив кожний, зветься вона "Три віки”. Зображує три жіночих обличчя, що уособлюють молодість, зрілість, старість. Три етапи життя, три різних світовідчуття, три покоління. Здавалось би, все так зрозуміло: дівочі веселощі, материнські клопоти, бабусині хвороби... Але ж ні, митець зосереджує увагу на іншому – підкреслює духовну єдність трьох поколінь.
Зображених на полотні жінок ми сприймаємо як єдину родину: бабусю, матір і дочку. Проте художник далекий від сентиментального замилування родинною злагодою. Його героїні зображені без награної запобігливості й удаваної люб’язності. Жінки різняться не лише віком, а й характерами. Поважні роки бабусі (портретне зображення няні родини Кричевських) не згасили її енергії та життєвих сил. Міцно стиснуті вуста свідчать про рішучий характер. Такі живі очі з молодечим блиском бувають у мудрих і завзятих людей. Схожість матері й дочки ретельно підкреслена майстром. Характер дівчини (це портретне зображення дочки художника) безпосередній та щирий. Скільки тепла у відкритому променистому погляді! Та є в ній щось і від бабусиної вдачі – ледь вдовима твердість і категоричність. Обличчя матері (а цей образ художник писав зі своєї дружини) ніби зсередини висвітлене душевним благородством. Йдеться не про показну, ефектну красу, а про глибоку, можливо, не кожному відразу помітну вроду, яка rрунтується на почутті людської гідності, усвідомленні свого призначення в житті.
Картина має символічний зміст. "Три віки” – втілення неперервності життя і не тільки в суто фізичному розумінні. Художник підкреслив духовний зв’язок між поколіннями, передусім у родині, духовну спадкоємність трьох поколінь сім’ї. Це неначе три ланки ланцюга, що веде з минулого в майбутнє.
І, нарешті, в картині звеличується материнство, прославляється жінка. Тема мадонни, тема материнської відданості й любові - одна з найважливіших і у світовому мистецтві, і в українському.
Автор полотна – Федір Кричевський – знайшов вирішення цієї теми відповідно часові, в якому жив і творив. Картину написано 1913 року – напередодні першої світової війни. Перед тим Кричевський двічі побував у Європі: 1902 року як художник-кореспондент їздив до Великобританії на врочистості з нагоди коронації англійського короля Едуарда Сьомого, а в 1910-1911 роках як стипендіат Петербурзької академії мистецтв відвідав Францію, Німеччину, Італію й Австрію. Відчуваючи воєнне передгроззя, Кричевський звернувся до образу охоронниці людського роду – жінки, матері, нареченої. Бо ж саме жінкам належало винести на своїх плечах страшний тягар війни. Може, через те обличчя героїнь картини "Три віки” приховують незрозумілу їм самим струбованість, потаємне глибоке передчуття...
Кричевський зобразив не сентиментальні характери, не патріархальщину. Від підкреслив у своїх героїнях нові характери – змістовні й глибокі, увиразнив натури вольові й цілеспрямовані. Саме таких характерів вимагав новий час.
Син земського лікаря з містечка Лебедин на Сумщині, Федір Кричевський був здібною дитиною. Працювати був привчений змалечку. Допомагаючи матері у господарстві, навчився куховарити. Для недільних сімейних обідів виліплював з тіста прикраси для святкового пирога, майстрував з масла вишукані фігурки. А ще хлопчик вишивав і в’язав та ще й за власними орнаментами! А як гарно розмальовував в хаті піч і стіни! Скрізь: на підвіконнях, на столі й миснику – вічно досихали виліплені ним з глини свищики, коники і пташки...
У селі Мала Ворожба, куди родина Кричевських переїхала з Лебедина, Федір захопився пам’ятками старовини. Закінчивши лише двокласне училище, але зате з цілим альбомом чудових рисунків, 16-річний Федір вирушає до Москви, щоб вступити до училища живопису, скульптури та архітектури. Звісно, з такою освітою, яку мав Федір, до училища не приймали. Але обдарованого хлопця не могли не помітити. Викладач училища Костянтин Савицький протягом року давав йому уроки рисунка і загальноосвітніх предметів. Успішно склавши екзамени, Федір Кричевський став студентом.
Крім таланту, працелюбності і рідкісної цілеспрямованості, було у характері Кричевського чимало такого, що викликало до нього симпатію навіть холодних і непривітних людей. Це була природна доброта, довірливість, надійність у дружбі та скромність. Життя Федір сприймав з відкритою душею, без жодних нарікань на труднощі, яких, звичайно, не бракувало. А ще – він був чудовим оповідачем. Його розповіді з історії та про народне життя пробуджували у молоді училища (а відтак і в студентів Петербурзької академії мистецтв, де Кричевський навчався протягом семи років) інтерес до України.
Художник любив декоративний соковитий живопис. До речі, неповторна манера письма Кричевського склалася під впливом українського народного мистецтва, зокрема тих самих вишивок, якими він захоплювався у дитинстві. Картини його перейняті святковим, урочистим настроєм, вражають котрастним зіставленням яскравих кольорів.
Видатний майстер портрета, Ф.Кричевський розпочав свій творчий шлях як жанрист картиною "Наречена” (1910), яка відразу ж принесла йому широке визнання. Рішуче відмовившись від традиційної розповідно-описової манери, художник зосередив увагу не на розгортанні сюжету, а на характеристиці персонажів. Вишикувавши своїх героїнь в один ряд, художник у центрі композиції помістив образ молодої. Зображена на весь зріст, у святковому вбранні, уже майже готова до вінця, вона стоїть в оточенні подруг і старших жінок. Обличчя дівчини одухотворене, очі збуджено блищать, на устах застигла щаслива посмішка, якої вона не може і не хоче приховати. Художник підкреслює фізичну силу й здоров’я дівчини – риси, що завжди були властиві ідеалові селянської дівочої краси. Молоду оточують дiвчата й жінки різного віку; кожна з них по-своєму переживає подію. Дівчата з вінками на головах дивляться на подругу захоплено й заздрісно, молодиці – з неприхованим співчуттям і жалем, а дві літні жінки, що стоять позаду молодої, - з глибокою задумою й смутком. Колорит полотна підкреслено декоративний, а відсутність зайвих побутових деталей надає картині справді монументального звучання.
Широке визнання принесли майстрові картини "Катерина”, "Довбуш” диптих "Життя”.
Істотна особливість композиції картин Кричевського – нижня точка зображення. Вибір цієї точки цілком доцільний, оскільки майстер прагне звеличити людину. Своїх персонажів художник зображував, як правило, на повний зріст, від чого ілюзія масштабності ще більше зростає. Герої картин Кричевського – титани. Як правило, це прості, але наділені почуттям власної гідності люди. За доброту, працелюбність, душевну щедрість художник віддавав їм свій талант і своє серце (За Д.Степовиком та А.Жаборюком; 900 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь

1. Федір Кричевський народився
а) в Чернігові;
б) в Лебедині;
в) в Борзні;
г) в Сумах.
2. Народився художник у родині
а) священика;
б) поміщика;
в) лікаря;
г) селянина.
3. Професійну освіту Федір Кричевський здобув
а) у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка; Петербурзькій
академії мистецтв;
б) у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури;
Петербурзькій академії мистецтв;
в) у образотворчій студії Олександра Мурашка; Петербурзькій академії
мистецтв;
г) в Одеській рисувальній школі; Петербурзькій академії мистецтв.
4. До історії живопису Ф.Кричевський увійшов як
а) пейзажист;
б) баталіст;
в) портретист і жанрист;
г) жанрист і пейзажист.
5. На картині "Три віки” художник зобразив
а) свою бабусю, матір і сестру;
б) свою бабусю, дружину та дочку;
в) няню родини, дружину та дочку;
г) сусідку, дружину та дочку.
6. У картині "Три віки” художник підкреслив
а) неперервність життя в суто фізичному розумінні;
б) духовний зв’язок між поколіннями;
в) власний сум за неповторною молодістю;
г) безжалісність і невмолимість природи.
7. У дитинстві майбутній художник захоплювався
а) риболовлею, полюванням, мандрівками;
б) садівництвом, городництвом, рільництвом;
в) вишиванням, в’язанням, настінними розписами, ліпленням;
г) дослідженнями лісової флори та фауни.
8. Першу спробу вступити на навчання до художнього закладу
Ф.Кричевський зробив
а) маючи 15 років;
б) маючи 16 років;
в) маючи 20 років;
г) маючи 25 років.
9. У Петербурзькій академії мистецтв Ф.Кричевський навчався
а) 4 роки;
б) 5 років;
в) 5,5 років;
г) 7 років.
10. Рисами Кричевського, які приваблювали до нього людей, були
а) комунікативність, енергійність, балакучість, ініціативність;
б) працелюбність, рідкісна цілеспрямованість, доброта і скромність;
в) безпосередність, щирість, чуйність, невгамовність;
г) непосидючість, мобільність, вміння пристосуватися до будь-яких умов.
11. Така характерна для картин Ф.Кричевського особливість, як вибір
нижньої точки зображення, пояснюється тим, що
а) художник прагнув увиразнити фізичну красу своїх героїв;
б) художник прагнув показати людину, не обминувши жодної деталі;
в) художник прагнув звеличити людину;
г) художник прагнув виділити головного героя полотна між другорядними
персонажами.
12. У своїх героях Ф.Кричевський підкреслював передовсім
а) сентиментальні переживання: чутливість, спроможність до
співпереживання;
б) витонченість почуттів, вразливість, тендітність душі;
в) неврівноваженість, примхливість, непередбачуваність характеру;
г) почуття гідності, сильний характер, працелюбність, душевну щедрість.

http://mirvol.at.ua

Comments: